Говорят, от греха нужно дальше держаться,
Это значит, что нам нужно просто трасстаться ,
Чтоб не слышать друг друга, друг друга не видеть,
Что бы мы не смогли вновь друг друга обидеть .
Не бросаясь словами ,не болея душой ,
Не внушали друг другу ,кто из нас есть какой ,
Может годы промчатся ,встретим новых друзей,
Может легче нам будет, может быть тяжелей .
Жалеть я не буду, ты наверное тоже ,
Пусть во всём разобраться Господь нам поможет ,
Если даже столкнёмся случайно вдвоём ,
Не узнаем друг друга и мимо пройдём.
Постареем наверно, изменяться лица ,
Мы не встретимся вновь, чтобы снова проститься
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Бывает такое, но лучше бы не было среди христиан. "Если возможно с вашей стороны, будьте в мире со всеми людьми.(Рим.12:18)" Бывает и невозможно. Тогда непримиримая сторона несёт ответственность. Но автор отображает то, что бывает в реальности. Успехов!
Радион Вячеслав
2006-06-02 06:02:04
Хотелось бы полегче формы изложения.А вообще не плохо.Мира вам и любви от Господа.
Татьяна Коржова
2008-05-03 07:16:28
А мне понравился этот стих! Очень близко моему состоянию. Спасибо!
Лидия
2021-06-08 17:36:17
В жизни всякое бывает, дай Бог с годами меняться... Вам благословений!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
